Search

Comminuted fractures consist 35 % out of all diaphysial frac­tures and require special consideration. Objective: to deter­mine the features treatment of comminuted diaphyseal frac­tures of extremities and evaluate the results. Methods: we treated 63 patients — 65 comminuted diaphyseal fractures of the limbs types B and C by AO classification (7 humerus, femur 18, tibia 35, forearm 3). The length of the zone of damage was 12–20 % of the general bone length in 26 cases, 21-30 % — in 23, 30 % or more — in 16. To fix fractures rod apparatus used. The main thought axial relationships restoration, allow­ing the residual offset the width ½–⅔ in diameter. A few days later began loading dose and gradually drove him to complete within 2–2.5 months. Results: rod device fixation of the femur was from 100 to 236 days, shoulder — from 64 to 126, lower leg bones — from 116 to 278, forearm — from 102 to 158 in 4 (6.1 %) patients with comminuted zone bone destruction of more than 30 % of its length nonunion fragments found after 4 months. They underwent autographing keeping in the place the same fixation device, then union reached. All patients fractures healed with the formation of periosteal bone regenerate. A sig­nificant limitation of function of the knee or ankle joints were in 4 (6.1 %) patients, when fracture zone extended toward me­taepiphyses. Conclusions: in a case of comminuted diaphyseal fractures of limbs length zone of injury may affect the duration of healing. When it exceeds 30 % of the length of the segment and extends to metaephyses, increases the likelihood for non­union at diaphyseal level. Sparing of periosteal tissue provides the conditions for the formation of periosteal regenerate, which covers the area of damage., Среди диафизарных переломов оскольчатые составляют 35 % и требуют отдельного рассмотрения. Цель: установить особенности лечения оскольчатых диафизарных переломов костей конечностей и оценить полученные результаты.Методы: пролечено 63 пациента — 65 оскольчатых переломов диафизов костей конечностей типов В и С по классификации АО (плечевой кости 7, бедренной 18, костей голени 35, предплечья 3). Протяженность зоны повреждения составила 12–20 % от общей длины кости в 26 случаях, 21–30 % — в 23, 30 % и более — в 16. Для фиксации переломов использованы стержневые аппараты. Главным считали восстановление осевых взаимоотношений отломков, допуская остаточные смещения по ширине на ½–⅔ диаметра. Через несколько дней начинали дозированную нагрузку и постепенно доводили ее до полной на протяжении 2–2,5 мес. Результаты: отломки бедренной кости фиксировали стержневым аппаратом от 100 до 236 дней, плечевой — от 64 до 126, костей голени — от 116 до 278, предплечья — от 102 до 158. У 4 (6,1 %) пациентов с зоной осколочных разрушений кости более 30 % ее длины выявлено несращение отломков через 4 мес. Им выполнена костная аутопластика с сохранением фиксации фрагментов тем же аппаратом, после чего достигнуто сращение. У всех больных переломы зажили с образованием периостального костного регенерата. Существенное ограничение функции коленного или голеностопного суставов было у 4 (6,1 %) больных, когда зона перелома распространялась на метаэпифиз. Выводы: при оскольчатых диафизарных переломах костей конечностей протяженность зоны повреждения может влиять на продолжительность заживления. Когда она превышает 30 % длины сегмента и распространяется на метаэпифиз, увеличивается вероятность несращения на диафизарном уровне. Сохранение периостальных тканей обеспечивает условия для образования периостального регенерата, что перекрывает зону повреждения., Серед усіх діафізарних переломів осколкові становлять 35 % і потребують окремого розгляду. Мета: встановити особливості лікування осколкових діафізарних переломів кісток кінцівок і оцінити отримані результати. Методи: проліковано 63 пацієнти — 65 осколкових переломів діафізів кісток кінцівок типів В і С за класифікацією АО (плечової кістки 7, стегнової 18, кісток гомілки 35, передпліччя 3). Протяжність зони ушкодження становила 12–20 % від загальної довжини кістки у 26 випадках, 21–30 % — у 23, 30 % і більше — в 16. Для фіксації переломів використано стрижневі апарати. Головним вважали відновлення осьових взаємовідношень відламків, допускаючи залишкові зміщення по ширині на ½–⅔ діаметра. Через кілька днів починали дозоване навантаження та поступово доводили його до повного протягом 2–2,5 міс. Результати: відламки стегнової кістки фіксували стрижневим апаратом від 100 до 236 днів, плечової — від 64 до 126, кісток гомілки — від 116 до 278, передпліччя — від 102 до 158. У 4 (6,1 %) пацієнтів із зоною осколкових руйнувань кістки понад 30 % її довжини виявлено незрощення відламків через 4 міс. Їм виконано кісткову автопластику зі збереженням фіксації фрагментів тим самим апаратом, після чого досягнуто зрощення. У всіх хворих переломи зажили з утворенням періостального кісткового регенерату. Істотне обмеження функції колінного або надп’ятково-гомілкового суглобів було в 4 (6,1 %) хворих, коли зона перелому поширювалася на метаепіфіз. Висновки: у разі осколкових діафізарних переломів кісток кінцівок протяжність зони ушкодження може впливати на тривалість загоєння. Коли вона перевищує 30 % довжини сегмента та поширюється на метаепіфіз, збільшується ймовірність незрощення на діафізарному рівні. Збереження періостальних тканин забезпечує умови для утворення періостального регенерату, що перекриває зону ушкодження.

According to the Kharkiv interdistrict MSEK (2012) using of in­ternal osteosynthesis results into high incidence of nonunion of the humeral fractures — 24 % 4 months after plating. Purpose: to justify treatment guidelines of diaphysial humeral fractures using 30-years scientific and practical experience for presenting an improved method of treatment and to present achieved re­sults. Methods: To evaluate the results of treatment in 73 patients with humeral fractures treated from 2006 to 2014. Functional conservative treatment with orthosis — 39 people, external fixa­tion device (EFD) — 16 (13 after closed reduction, open 3). In 18 patients applied internal osteosynthesis. Clinical material is analyzed since 1984 (104 cases).Results: main features that in­fluence the choice of treatment method such as the displacement of the bone fragments in the initial radiograph, fracture level, other damage, limiting the mobility of the injured, the condition of the radial nerve are distinguished and characterized. Details of functional treatment of fractures of the humerus with the cast and pin EFD are presented. Conclusion: in a case monolocal diaphyseal fractures of the humerus one should choose a con­servative functional treatment method — the safest in case of complications, providing fusion of fragments in a short time, well-tolerated by patients and requiring low material costs. For a fixed displacement of fragments greater than the diameter of the bone, and associated lesions, excluding or significantly limiting the vertical position of the patient, it is advisable to use EFD. Open reduction is required for the displacement of bone fragments in the full width, irremovable hanging shoulder posi­tion within 2–5 days. Revision of the radial nerve is indicated with considerable fixation and displacement of bone fragments., По данным Харьковской межрайонной МСЭК (2012) при использовании погружного металлоостеосинтеза отмечается высокая частота несращения фрагментов плечевой кости — 24 % через 4 мес. лечения с применением накостной пластины. Цель: обосновать принципы лечения диафизарных переломов плечевой кости, используя 30-летний научно-практический опыт, изложить усовершенствованную методику лечения и представить полученные результаты. Методы: оценены результаты лечения 73 пациентов с переломами плечевой кости за период 2006–2014 гг. Использовали функциональное консервативное лечение с применением шинно-полотняного ортеза — 39 человек, аппарата внешней фиксации (АВФ) — 16 (после закрытой репозиции — 13, открытой — 3). У 18 больных применен накостный остеосинтез. Также проанализирован клинический материал с 1984 года (104 случая). Результаты: выделены и охарактеризованы основные признаки, влияющие на выбор методики лечения — величина смещения костных фрагментов на первичной рентгенограмме, уровень перелома, другие повреждения, ограничивающие подвижность пострадавшего, состояние лучевого нерва. Подробно изложены методики функционального лечения переломов плечевой кости с использованием гипсовой повязки и стержневых АВФ. Выводы: при монолокальных диафизарных переломах плечевой кости следует выбирать консервативный функциональный метод лечения — наиболее безопасный в случае осложнений, обеспечивающий сращение фрагментов в короткие сроки, хорошо переносимый пациентами и не требующий больших материальных затрат. При фиксированном смещении отломков, превышающем поперечник кости, и сопутствующих повреждениях, исключающих или существенно ограничивающих нахождение больного в вертикальном положении, целесообразно использовать АВФ. Открытая репозиция необходима при смещении отломков по ширине на полный поперечник, неустранимом положением свисания плеча в течение 2–5 сут. Ревизия лучевого нерва показана при значительном и фиксированном смещении отломков., За інформацією Харківської міжрайонної МСЕК (2012) після використання заглибного металоостеосинтезу відзначається висока частота незрощення фрагментів плечової кістки — 24 % через 4 міс. лікування із застосуванням накісткової пластини. Мета: обґрунтувати принципи лікування діафізарних переломів плечової кістки, використовуючи 30-річний науково-практичний досвід, викласти вдосконалену методику лікування і представити отримані результати. Методи: оцінені результати лікування 73 пацієнтів з переломами плечової кістки за період 2006–2014 рр. Використовували функціональне консервативне лікування із застосуванням шинно-полотняного ортеза — 39 осіб, апарата зовнішньої фіксації (АЗФ) — 16 (після закритої репозиції — 13, відкритої — 3). У 18 хворих застосований накістковий остеосинтез. Також проаналізовано клінічний матеріал з 1984 року (104 випадки). Результати: виділені та охарактеризовані головні ознаки, які впливають на вибір методики лікування — величина зміщення кісткових фрагментів на первинній рентгенограмі, рівень перелому, інші ушкодження, що обмежують рухомість потерпілого, стан променевого нерва. Детально викладені методики функціонального лікування переломів плечової кістки з використанням гіпсової пов’язки і стрижневих АЗФ. Висновки: у разі монолокальних діафізарних переломів плечової кістки слід обирати консервативний функціональний метод лікування — найбезпечніший у разі ускладнень, який забезпечує зрощення фрагментів за короткий термін, добре переноситься пацієнтами і не потребує великих матеріальних витрат. У разі фіксованого зміщення відламків, яке перевищує поперечник кістки, і супутніх ушкодженнях, що виключають або істотно обмежують перебування хворого у вертикальному положенні, доцільно використовувати АЗФ. Відкрита репозиція необхідна за умов зміщення відламків по ширині на повний діаметр, неусувного стану звисання плеча протягом 2–5 діб. Ревізія променевого нерва рекомендована у випадку значного та фіксованого зміщення відламків.

Для лечения диафизарных переломов используют методы фиксации, при которых образуются конструкции «отломки – фиксатор» с различными механическими свойствами и диапазоном перемещений отломков.Цель: обосновать концепцию влияния перемещений отломков на процесс формообразования регенерата при лечении диафизарных переломов ортезом или стержневым аппаратом (АВФ).Методы: перемещение отломков с помощью ультрасонографии оценено у 18 больных с диафизарными переломами плечевой (9), бедренной (5) и большеберцовой (5) костей. Среди них 8 пострадавших со свежими переломами плечевой кости лечили консервативно с использованием ортеза, у 5 со свежими переломами бедренной кости и костей голени использовали АВФ, 6 пациентов были с несросшимися переломами после металлоостеосинтеза.Результаты: установлено, что отломки имеют многовекторную траекторию перемещений в пространстве. У больных со свежими переломами плечевой кости, которым применяли ортез, линейные перемещения концов отломков были в пределах 1,1–6 мм (10–40 % от исходного расстояния), амплитуда угловых составила 2°–8°. При фиксации АВФ линейные перемещения отломков до 2 мм (13 %) выявлены только у больных с переломом бедренной кости. В случае несросшихся переломов под действием осевой нагрузки появлялась или увеличивалась (на вершине деформации на 37–61 %) угловая деформация сегмента.Выводы: механические свойства фибрин-клеточно-коллагеновой бластемы позволяют ей деформироваться на растяжение без негативных последствий в пределах 13–40 %. Подвижность отломков в первые три недели после диафизарного перелома вызывает деформацию и напряжение бластемы, что обуславливает в дальнейшем структуру полноценного периостального костного регенерата. При несращении диафизарного перелома подвижность отломков не оказывает стимулирующего и формообразующего эффекта., Для лікування діафізарних переломів використовують методи фіксації, за яких утворюються конструкції «відламки – фіксатор» з різними механічними властивостями і діапазоном переміщень відламків.Мета: обґрунтувати концепцію впливу переміщень відламків на процес формоутворення регенерату під час лікування діафізарних переломів ортезом або стрижневим апаратом (АЗФ).Методи: переміщення відламків за допомогою ультрасонографії оцінено у 18 хворих з діафізарними переломами плечової (9), стегнової (5) і великогомілкової (5) кісток. Серед них 8 постраждалих зі свіжими переломами плечової кістки лікували консервативно з використанням ортеза, у 5 зі свіжими переломами стегнової кістки та кісток гомілки використовували АЗФ, 6 пацієнтів були з переломами, які не зрослися після металлоостеосинтезу.Результати: встановлено, що відламки мають багатовекторну траєкторію переміщеньу просторі. У хворих із нещодавно отриманими переломами плечової кістки, яким застосовували ортез, лінійні переміщення кінців відламків були в межах 1,1–6 мм (10–40 % від вихідної відстані), амплітуда кутових склала 2°–8°. Після фіксації АЗФ лінійні переміщення відламків до 2 мм (13 %) виявлені тільки у хворих із переломами стегнової кістки. Після переломів, які не зрослися, під дією осьового навантаження з’являлася або збільшувалася (на вершині деформації на 37–61%) кутова деформація сегмента.Висновки: механічні властивості фібрин-клітинно-колагенової бластеми дають змогу їй деформуватися на розтягнення без негативних наслідків у межах 13–40 %. Рухливість відламків у перші три тижні після діафізарного перелому призводить до деформації і напруження бластеми, що обумовлює в подальшому структуру повноцінного періостального кісткового регенерату. У разі незрощення діафізарного перелому рухливість відламків не сприяє стимулювальному і формоутворювальному ефекту., Methods of fixation are used for the treatment of diaphyseal fractures, which produce structure «fragments – fixation device» with various mechanical properties and the displacement range of fragments. Purpose: to justify the concept of the effect of the displacement of bone fragments in the process of formation of the regenerate in the treatment of diaphyseal fractures with orthosis or external rod device (ARD). Methods: dislocation of the bone fragments using ultrasonography studied in 18 patients with diaphyseal fractures of humerus (9), femur (5) and tibia (5). Eight patients out of them with acute humeral fractures were treated conservatively with orthosis, in 5 patients with acute femoral and tibial fractures ARD was used, 6 patients had nonunion after osteosynthesis. Results:it is found that bone fragments have a multidirectional path of movement in space. In patients with acute humeral fractures treated with orthosis, linear displacement of the fragments end ranged 1.1–6 mm (10–40 % of initial distance), angular amplitude was 2°–8°. In ARD fixation linear fragment displacement (2 mm — 13 %) found only in patients with femoral fractures. In a cases of nonunion angular skeletal deformation appeared and increased under the axial load (apical deformity angel 13–40 %). The mobility of bone fragments in the first three weeks after diaphyseal fracture causes deformation and strain blastema, which results in the future structure of the high-grade periosteal bone regenerate. Nonunion of diaphyseal fracture fragments mobility does not provide a stimulating and shaping effect.

Мета роботи: за допомогою математичного кінцево-елементного моделювання розрахувати напружено-деформований стан (НДС) фібрин-кров’яного згустку і окістя в навколовідламковій зоні за умов фіксації стегнової кістки накістковою пластиною, інтрамедулярним блокованим стрижнем і апаратом зовнішньої фіксації (АЗФ).Методи: модель являла собою два відламки стегна з поперечною площиною зламу, які з’єднувалися зазначеними пристроями і веретеноподібним фібрин-кров’яним згустком, обмеженим окістям. Використано наявні дані про модуль Юнга і коефіцієнт Пуассона всіх складових моделі. Розрахунки НДС згустку та окістя проводили за умов осьового навантаження 800 Н стегнової кістки і поперечного навантаження 200 Н на дистальний відділ стегна. Для кількісного порівняння величин напруження за різних умов фіксації відламків обрані контрольні точки на горизонтальному перетині згустку та окістя. Крім цього, порівнювали площі, на які поширювався максимальний рівень напруження.Результати: за однакового осьового навантаження моделі найменший рівень напружень окісно-фібринового веретена спостерігали у випадку фіксації відламків інтрамедулярним блокованим стрижнем, трохи більший — пластиною і найбільший — АЗФ. Співвідношення величин напружень становило 1 : 2 : 3–4. За однакового поперечного навантаження моделі найменший рівень напружень окісно-фібринового веретена відзначений у разі фіксації відламків пластиною, трохи більший — інтрамедулярним блокованим стрижнем і найбільший — АЗФ. Співвідношення величин напруження становило 1 : 6 : 10–12. Найбільша різниця в рівнях напруження проявлялася за умов дії на сегмент поперечного навантаження.Висновки: представлена інформація про НДС тканин у навколовідламковій зоні пояснює походження розмірів, форм і структур періостального кісткового регенерату під час лікування діафізарних переломів пристроями з різними режимами рухомості відламків., Цель работы: с помощью математического конечно-элементного моделирования рассчитать напряженно-деформированное состояние (НДС) фибрин-кровяного сгустка и надкостницы в околоотломковой зоне при фиксации бедренной кости накостной пластиной, интрамедуллярным блокированным стержнем и аппаратом внешней фиксации (АВФ).Методы: модель представляла собой два отломка бедра с поперечной плоскостью излома, которые соединялись указанными устройствами и веретенообразным фибрин-кровяным сгустком, заключенным в надкостницу. Использованы существующие данные о модуле Юнга и коэффициенте Пуассона всех составляющих модели. Расчеты НДС сгустка и надкостницы проводили при осевой нагрузке 800 Н бедренной кости и поперечной нагрузке 200 Н на дистальный отдел бедра. Для количественного сравнения величин напряжения при различных условиях фиксации отломков выбраны контрольные точки на горизонтальном сечении сгустка и надкостницы. Кроме этого, сравнивали площади, на которые распространялся максимальный уровень напряжения.Результаты: при одинаковой осевой нагрузке модели наименьший уровень напряжений надкостнично-фибринового веретена наблюдали при фиксации отломков интрамедуллярным блокированным стержнем, немного больший — пластиной и самый большой — АВФ. Соотношение величин напряжений составило 1 : 2 : 3–4. При одинаковой поперечной нагрузке модели наименьший уровень напряжений надкостнично-фибринового веретена отмечен при фиксации отломков пластиной, немного больший — интрамедуллярным блокированным стержнем и самый большой — АВФ. Соотношение величин напряжений составило 1 : 6 : 10–12. Наибольшая разница в уровнях напряжения проявляется при действии на сегмент поперечной нагрузки.Выводы: представленные данные о НДС тканей в околоотломковой зоне объясняют происхождение размеров, форм и структур периостального костного регенерата при лечении диафизарных переломов устройствами с разными режимами подвижности отломков., The goal: using mathematical finite-element modeling to calculate the stress-strain state (SSS) of fibrin-blood clot and periosteum around the fracture zone in the conditions of fixation of femur fragments with on-bone plate, intramedullary locking nail and ExFix.The methods: the model represents two fragments of femur with transverse fracture plane joined with spindly fibrin-blood clot enclosed in periosteum and devices mentioned above. The existing data on the Young's modulus and Poisson's ratio of all components of the model were used. The calculations of SSS of clot and periosteum were performed under axial load of 800 N on femur and transverse load of 200 N on the distal femur. The control points on the horizontal section of clot and periosteum were selected for a quantitative comparison of the voltage in various conditions of fragments fixation. Moreover, the area covered by the maximum stress level was compared.The results: The following patterns were revealed. At the same axial load of model the lowest level of stress in periosteal-fibrin spindle was observed when fragments were fixed with intra­medullary locking nail, a little more — with plate, and the biggest one — with ExFix. The ratio of the stress values was 1: 2: 3–4.At the same transverse load of model the lowest level of stress in periosteal-fibrin spindle was observed when fragments were fixed with plate, a little more – with intramedullary locking nail, and the biggest one — with ExFix. The ratio of the stress values was 1: 6: 10–12.The greatest difference in stress levels was noticed in the conditions of transverse load on the segment.Conclusion: The presented data on SSS in tissues around the fracture zone explain the origin of sizes, shapes and structures of periosteal bone regenerate in the treatment of diaphyseal fractures with devices with different modes of mobility of bone fragments.

The article is prepared for practical traumatologists. Three main conditions required for the natural process of bone healing with the forming of periosteal bone regenerate are identified and substantiated by the authors. They are following: the presence of intact area with periosteum and muscle that were peeled off the fragments; the forming of fibrin-blood clot near the fragments; the presence of internal intention of fibrin-cell blastema on the stage of proliferation and differentiation of mesenchyme cells. These conditions should be taken into consideration while choosing the methods of reduction of tibia fragments, method of their fixation and regimen of functional activity of injured extremity. Moreover, before choosing the fixation method the grade of fragments fixity in periosteum-muscle envelope should be analyzed. The author proposed the classification of fixity, based on the severity of initial displacement according to radiographic findings: I grade — initial displacement of tibia fragments does not exceed 1/3 of its cross-section; II grade - initial displacement of fragments exceeds 1/3 of its cross-section, but does not exceed the bounds of cross-section, fibula is damaged approximately on the same level, periosteum-muscle envelope is damaged on ½ approximately; III grade – displacement of tibia and fibula exceed their cross-section with shortening, severe damage of periosteum and muscles. The techniques of functional treatment of acute fractures using plaster bandage and original external fixator are described in details., Статья подготовлена для практикующих врачей-травматологов. Авторы выделили и обосновали три основных условия, необходимых для естественного течения процесса регенерации кости с образованием периостального костного регенерата: наличие уцелевших участков надкостницы с мышцами, которые отслоились от отломков; образование фибрин-кровяного сгустка в околоотломковой зоне; наличие внутренних напряжений фибрин-клеточной бластемы на этапе пролиферации и дифференциации мезенхимальных клеток. Данные условия необходимо учитывать при выборе способа вправления отломков костей голени, способа их фиксации и режима функциональной активности поврежденной конечности. Кроме этого, при выборе способа фиксации отломков необходимо анализировать степень фиксированности отломков надкостнично-мышечным футляром. Для этого авторы предложили классификацию фиксированности отломков, основанную на величине первичного смещения отломков, выявляемого рентгенологически: I степень — первичное смещение отломков большеберцовой кости не превышает 1/3 ее поперечного сечения, приблизительно в трети случаев малоберцовая кость не повреждается или ломается на другом уровне, повреждение надкостнично-мышечного футляра незначительно; II — первичное смещение отломков большеберцовой кости превышает 1/3, но не выходит за пределы ее поперечного сечения, малоберцовая кость повреждается примерно на том же уровне, надкостнично-мышечный футляр разрушается приблизительно на 1/2; III — смещение отломков обеих костей голени на полный поперечник и по длине, значительный разрыв надкостницы и мышц. Подробно изложены методики функционального лечения свежих переломов голени с использованием гипсовой повязки и авторских стержневых аппаратов внешней фиксации., Стаття підготовлена для лікарів-травматологів. Автори виокремили та обґрунтували три основних умови, необхідні для природного перебігу процесу регенерації кістки з утворенням періостального кісткового регенерату: наявність уцілілих ділянок окістя з м’язами, які відшарувалися від відламків; утворення фібрин-кров’яного згустку в навколовідламковій зоні; наявність внутрішніх напружень фібрин-клітинної бластеми на етапі проліферації та диференціації мезенхімальних клітин. Зазначені умови необхідно враховувати під час вибору способу вправлення відламків кісток гомілки, способу їх фіксації і режиму функціональної активності ушкодженої кінцівки. Крім цього, обираючи спосіб фіксації відламків, необхідно аналізувати ступінь їх фіксованості окістно-м’язовим футляром. Для цього автори запропонували класифікацію фіксованості відламків, засновану на величині первинного їх зміщення, виявленої рентгенологічно: I ступінь — первинне зміщення відламків великогомілкової кістки не перевищує 1/3 її поперечного перерізу, приблизно в третині випадків малогомілкова кістка не ушкоджується або ламається на іншому рівні, ушкодження окісно-м’язового футляра незначне; II — первинне зміщення відламків великогомілкової кістки перевищує 1/3, але не виходить за межі її поперечного перерізу, малогомілкова кістка ушкоджується приблизно на тому ж рівні, окісно-м’язовий футляр руйнується приблизно на 1/2; III — зміщення відламків обох кісток гомілки на повний поперечник і по довжині, значний розрив окістя і м’язів. Докладно описані методики функціонального лікування свіжих переломів гомілки з використанням гіпсової пов’язки і авторських стрижневих апаратів зовнішньої фіксації.

Регенерація кістки — це каскад клітинних і молекулярних подій, що призводять до утворення в ділянці перелому кісткової тканини, яка ідентична початковій. Процес поділяють на стадії, між якими неможливо провести чітку межу.Мета: виділити ключові клінічні та морфологічні явища, які визначають стадійність процесу зрощення відламків після перелому кістки, уточнити сутність першої стадії, встановити терміни кожної стадії в людини.Методи: експерименти виконані на 8 дорослих вівцях породи каракульська курдючна масою 35–40 кг, яким виконували закритий перелом правої стегнової кістки. Ділянку перелому досліджували за допомогою методів гістології через 5 год, 1, 4 і 15 діб. Вивчено навколовідламковий простір у 43 постраждалих із закритими переломами довгих кісток кінцівок, яким виконували відкриту репозицію відламків. Ретроспективно оцінено клінічний матеріал 546 постраждалих з діафізарними переломами кісток кінцівок, накопичений за останні 30 років.Результати: доведено, що фібрин-кров’яний згусток є закономірно необхідною структурою для проліферації та диференціації клітин і утворення нової кісткової тканини. У результаті проведення УЗД встановлено, що форма та локалізація кісткового регенерату відповідає формі й локалізації фібрин-кров’яного згустку. На підставі дослідження кутової рухомості кісткових відламків та утворення кісткового регенерату встановили терміни загоєння переломів плечової кістки в період від 4 до 8 тижнів, стегнової — від 8 до 12, кісток гомілки — від 8 до 17.Висновок: як першу важливу стадію регенерації кістки запропоновано виділити формування фібрин-кров’яного згустку, що заповнює повністю або частково навколовідламковий простір. Приблизний термін утворення і стабілізації його структури становить від 12 до 24 год. Встановлені терміни стадій загоювання діафізарних переломів довгих кісток у людини., Регенерация кости — это каскад клеточных и молекулярных событий, которые приводят к образованию в области перелома костной ткани, идентичной первоначальной. Процесс разделяют на стадии, между которыми невозможно провести четкой границы.Цель: выделить ключевые клинические и морфологические явления, определяющие стадийность про­цесса сращения отломков после перелома кости, уточнить сущность первой стадии, установить сроки каждой стадии у человека.Методы: эксперименты выполнены на 8 взрослых овцах породы каракульская курдючная массой 35–40 кг, которым выполняли закрытый перелом правой бедренной кости. Участок перелома исследовали с помощью методов гистологии через 5 ч, 1, 4 и 15 суток. Изучено околоотломковое пространство у 43 пострадавших с закрытыми переломами длинных костей конечностей, которым выполняли открытую репозицию отломков. Ретроспективно оценен клинический материал 546 пострадавших с диафизарными переломами костей конечностей, накопленный за последние 30 лет.Результаты: доказано, что фибрин-кровяной сгусток является закономерно необходимой структурой для пролиферации и дифференциации клеток и образования новой костной ткани. В результате проведения УЗИ установлено, что форма и локализация костного регенерата соответствует форме и локализации фибрин-кровяного сгустка. На основе исследования угловой подвижности костных отломков и образования костного регенерата установили сроки заживления переломов плечевой кости в период от 4 до 8 недель, бедренной — от 8 до 12, костей голени — от 8 до 17.Вывод: предложено как первую важную стадию регенерации кости выделить формирование фибрин-кровяного сгустка, который заполняет полностью или частично околоотломковое пространство. Примерный срок образования и стабилизации его структуры составляет от 12 до 24 часов. Установлены сроки стадий заживления диафизарных переломов длинных костей у человека., Bone regeneration is a cascade of cellular and molecular phe­nomena leading in the fracture region to the formation of bone tissue which is identical to the original one. The process is divided into stages between which it is impossible to draw a clear line. Objective: To identify key clinical and morphological phenomena that define the staging process of fragments fusion after the bone fracture, to clarify the essence of the first stage, to set the dates of each stage in humans. Methods: Experiments were performed in 8 adult Karakul breed sheep weighing 35–40 kg underwent a closed fracture of the right femur. Plot fracture examined by histological methods after 5 hours, 1, 4 and 15 days. Near fragmental space studied in 43 patients with closed fractures of long bones which was performed open reduction of bone fragments in. Retrospectively we evaluated clinical data in 546 patients with diaphyseal fractures of the extremities accumulated over the past 30 years. Results: it is proved that the fibrin blood clot is naturally necessary structure for proliferation and differentiation of cells and for the formation of new bone tissue. After ultrasound examination it was found that the shape and location of bone regenerate conforms to the shape and location of the fibrin blood clot. Based on the study of angular mobility of bone fragments and bone regenerate forma­tion we established terms of healing of fractures in humerus in the period from 4 to 8 weeks, in femur — from 8 to 12, and in shin bones — from 8 to 17 weeks. Conclusion: There were proposed to highlight formation of a fibrin blood clot as the first important step of bone regeneration which completely or partially fills near fragmental space. Approximate lifetime formation and stabiliza­tion of its structure is from 12 to 24 hours. There were established terms of the stages of healing of diaphyseal fractures in human long bones.

Вибір оптимального методу лікування постраждалих з діафізарними переломами довгих кісток залишається дискутабельним питанням сучасної травматології. Мета: вдосконалити методики лікування діафізарних переломів стегнової кістки з використанням апаратів зовнішньої фіксації (АЗФ) виробництва ПП «ОРТОПАК» та оцінити результати. Методи: проліковано 80 пацієнтів (83 переломи стегнової кістки), у 32 з яких перелом стегнової кістки поєднувався з переломами інших сегментів. У більшості хворих (65) виконали закрите вправлення відламків на системі скелетного витягнення з подальшою (через 5–7 днів) їх фіксацією АЗФ, у 15 — одночасне закрите вправлення та фіксацію АЗФ. У 3 випадках виникла необхідність відкритого зіставлення відламків. Результати: терміни фіксації апаратом становили до 10 тижнів у 22 (27,5 %) осіб, до 16 — у 38 (47,5 %), до 20 — у 14 (17,5 %), до 24 — у 5 (6,25 %), до 30 — у 1 (1,25 %). Незрощення зафіксовано в 3 (3,75%) пацієнтів. Висновок: діафізарні переломи стегнової кістки можна ефективно лікувати із застосуванням АЗФ виробництва ПП «ОРТОПАК», обираючи адекватну методику зіставлення відламків., Выбор оптимального метода лечения пострадавших с диафизарными переломами длинных костей остается дискутабельным вопросом современной травматологии. Цель: усовершенствовать методики лечения диафизарных переломов бедренной кости с использованием аппаратов внешней фиксации (АВФ) производства ООО «ОРТОПАК» и оценить результаты. Методы: пролечено 80 пациентов (83 перелома бедренной кости), у 32 из которых перелом бедренной кости сочетался с переломами других сегментов. У большинства больных (65) выполнили закрытое вправление отломков на системе скелетного вытяжения с последующей (через 5–7 дней) их фиксацией АВФ, у 15 – одномоментное закрытое вправление и фиксацию АВФ. В 3 случаях возникла необходимость открытого сопоставления отломков. Результаты: сроки фиксации аппаратом составляли до 10 недель у 22 (27,5 %) человек, до 16 – у 38 (47,5 %), до 20 – у 14 (17,5 %), до 24 – у 5 (6,25 %), до 30 – у 1 (1,25 %). Несращение зафиксировано у 3 (3,75%) пациентов. Вывод: диафизарные переломы бедренной кости можно эффективно лечить с применением АВФ производства ЧП «ОРТОПАК», выбирая адекватную методику сопоставления отломков., Choice of the best method for treatment of patients with diaphyseal fractures of long bones is debated issue of modern traumatology. Objective: to improve methods of treatment of diaphyseal femoral fractures with using of external fixation apparatus’ (EFA) produced by PE «ORTOPAK» and to evaluate outcomes of their using. Methods: we treated 80 patients with 83 fractures of the femur. In 32 of them fracture of the femur was combined with fractures of other segments. In the majority of patients (65) we performed closed reduction of fragments by skeletal traction system for 5–7 days followed by fixation with EFA, and in 15 ones simultaneous closed reduction and fixation with EFA was done. In 3 cases there was necessity for open reduction of fragments. Results: terms of fixation with EFA were 10 weeks in 22 (27.5%) patients, to 16 weeks — in 38 (47.5 %), to 20 — in 14 (17.5 %), to 24 — in 5 (6.25 %), and to 30 — in 1 (1.25 %) patients. Nonunion was observed in 3 (3.75 %) patients. Conclusion: diaphyseal femoral fractures might be effectively treated with EFA of PE «ORTOPAK» production choosing an adequate method of fragments’ reduction.

За показниками Харківської міжрайонної МСЕК, частота переломів, які не зрослися та потребують додаткового хірургічного лікування, складає від 12,5 до 26 %. Метою роботи було вивчити клініко-рентгенологічні та морфо-механічні особливості регенерату в пацієнтів з незрощенними діафізарними переломами, обґрунтувати вибір способу їх лікування та методик стимуляції регенерації кістки. Представлено досвід лікування 73 хворих з діафізарними переломами кінцівок, що не зрослися. Серед них виділені клінічні групи на підставі оцінювання деформованості регенерату. Уточнені показання до застосування закритого компресійного остеосинтезу, а також різних видів пластичних матеріалів (дрібних губчастих автотрансплантатів самостійно та в поєднанні зі збагаченою тромбоцитами плазмою, автофібриновим гелем й іншими препаратами, що містять фібрин). Для з’єднання кісткових відламків застосовували авторські апарати зовнішньої фіксації, які функціонально навантажували кінцівку. Позитивні результати отримані в 95 % випадків., По показателям Харьковской межрайонной МСЭК, частота несросшихся переломов, которые требуют дополнительного хирургического лечения, составляет от 12,5 до 26 %. Целью работы было изучить клинико-рентгенологические и морфо-механические особенности регенерата у пациентов с несросшимися диафизарными переломами, обосновать выбор способа их лечения и методик стимуляции регенерации кости. Представлен опыт лечения 73 больных с несросшимися диафизарными переломами конечностей. Среди них выделены клинические группы на основе оценки деформированности регенерата. Уточнены показания к применению закрытого компрессионного остеосинтеза, а также различных видов пластических материалов (мелких губчатых аутотрансплантатов самостоятельно и в сочетании с обогащенной тромбоцитами плазмой, аутофибриновым гелем и другими препаратами, содержащими фибрин). Для соединения костных отломков применяли авторские аппараты внешней фиксации, которые функционально нагружали конечность. Положительные результаты получены в 95 % случаев., According to the Kharkiv interregional MSEC occurrences of nonunion fractures requiring additional surgical treatment ranges from 12.5 to 26 %. Treatment of such complication appeared requires weighed approach which might take into consideration its causes and clinical features in order to repeated surgery to be the last one.Purpose: to evaluate clinical, radiological, morphological and mechanical features of the regenerate in patients with nonunion diaphyseal fractures, and to substantiate choice of their treatment and methods of stimulation of bone regeneration.Methods: an experience of treatment of 73 patients with nonunion diaphyseal fractures of the extremities is presented. Among them 14 patients have had femur nonunion, 39 – shin bones nonunion, 14 – humerus nonunion, and 6 patients have had forearm bones nonunion. Terms passed after trauma or surgery amounted from 4 to 23 months. Nonunions was determined in 56 % patients after open reduction of bone fragments and internal osteosynthesis, in 33 % patients after extrafocal osteosynthesis with different apparatus of external fixation, and in 11 % patients after conservative treatment. Patients were subdivided into clinical groups based on the assessment of regenerate deformation: 1st — 16 patients with bone-cartilagenous healing; 2nd — 22 patients with free mobility of bone fragments sometimes combining with angular deformation, restriction of adjacent joint function, and considerable violation of the support function of the segment; 3rd — 35 patients with nonunion due to failure of internal fixation device.Results: indications for using of closed compression osteosynthesis as well as of various types of plastic materials (small cancellous autologous bone grafts alone and in combination with platelet-rich plasma, autologous fibrin gel and other drugs containing fibrin) were clarified. Original external fixation devices allowing functional loading of the extremity were used for juxtapositioning of bone fragments. Positive outcomes were obtained in 95 % of cases.Conclusions: deformation of soft-tissue regenerate in cases of nonunions was determined by its tissue structure. Forcible deformation is typical for bone-cartilagenous regenerate, and free one is typical for regenerate with prevalence of connective tissue. In case of dense bone-cartilagenous regenerate there were recommended creation of correct axial loading after closed elimination of its angular deformity by the external fixation device. It is a necessary to resect fibula fragment. Functional plaster dressing may be used in some cases. In case of nonunion with free type of deformation treatment has to be added with open surgery including decortication and removal of connective tissue from interfragmental area. Forming defect and subperiosteal area has to be filled with cancellous autologous bone grafts, autologous fibrin or fibrin-containing products. In case of nonunion diaphyseal fractures the use of the external fixation device is biomechanically substantiated. It allows dosage correction of the position of the fragments and thereby maintains axial vector of tension of the regenerate.

Проаналізовано протоколи огляду 1 239 постраждалих з ізольованими діафізарними переломами кінцівок Харківської МСЕК за період 2008–2010 рр. Серед зазначених осіб було 726 хворих, первинно направлених на комісію, і 477 інвалідів, які зверталися повторно через стійкі наслідки травм. Серед хворих, що звернулися первинно, перелом стегнової кістки був у 226 осіб, кісток гомілки — у 416, плечової кістки — в 69, кісток передпліччя — у 51. Встановлено, що частота випадків незрощення перелому після накісткового остеосинтезу склала від 12,5 до 26 % залежно від сегмента, після інтрамедулярного — від 17 до 23 %, внаслідок використання апаратів зовнішньої фіксації — від 7 до 13 %, гіпсової пов’язки або скелетного витягнення — від 2,6 до 4 %., Проанализированы протоколы осмотра 1 239 пострадавших с изолированными диафизарными переломами Харьковской МСЭК за период 2008–2010 гг. Среди указанных лиц было 726 больных, первично направленных на комиссию, и 477 инвалидов, которые обращались повторно из-за стойких последствий травм. Среди больных, обратившихся первично, перелом бедренной кости был у 226 человек, костей голени — у 416, плечевой кости — у 69, костей предплечья — у 51. Установлено, что частота случаев несращений перелома после накостного остеосинтеза составила от 12,5 до 26 % в зависимости от сегмента, после интрамедуллярного — от 17 до 23 %, вследствие использования аппаратов внешней фиксации — от 7 до 13%, гипсовой повязки или скелетного вытяжения — от 2,6 до 4 %., Protocols of examination of 1,239 casualties with isolated diaphyseal fractures of the extremities by the Kharkiv Interdistrict Traumatological Medical-Social Expert Commission within 2008-2010 were analysed. Among the above cases there were 726 patients, referred to the Commission for the first time, and 477 disabled people, who came for the second time because of persistent consequences of injuries. Of the patients, who appeared for the first time, the femoral bone was fractured in 226 cases, the shin bones in 416, the humerus in 69, and the forearm bones in 51. It was found out that the rate of nonunion after plate osteosynthesis was from 12.5 to 26 % depending upon the segment, after intramedullary one from 17 to 23 %, resulting from use of external fixation devices within 7-13 %, and after plaster bandage or skeletal traction from 2.6 to 4 %.

The research dealt with the study of topographic-structural peculiarities of fibrin clots and the reparative process during 2–6 days after a bone fracture with use of techniques of sonography and histomorphology. The study involved 35 casualties (adults and children) with diaphyseal fractures of their extremities, who underwent open reposition of fragments. The formation of fibrin clots was found out on the surface of injured tissues, which contained a considerable amount of blood vessels: in the area between fragments, over the intraosteal myeloid tissue and in the peripheral region. The blood fibrin clots, which formed around the fragments, were the primary morphobiological substrate; the latter served, beginning from the first days after the injury, as the basis for processes of vascularization, as well as migration and proliferation of cells of the fibroblastic and osteoblastic differons. No tissue regeneration processes in the areas of localization of the liquid component of haematomata were revealed., Работа посвящена изучению топографо-структурных особенностей фибриновых сгустков и репаративного процесса в течение 2–6 суток после перелома кости с использованием методов сонографии и гистоморфологии. Исследовано 35 пострадавших (взрослых и детей) с диафизарными переломами конечностей, которым выполняли открытое сопоставление отломков. Установлено формирование фибриновых сгустков на поверхности поврежденных тканей, которые содержат значительное количество кровеносных сосудов: в межотломковой зоне, над внутрикостной тканью и по периферической зоне. Сформированные вокруг отломков кровяные фибриновые сгустки являются первичным морфобиологическим субстратом, на основе которого, начиная с первых суток после травмы, происходят процессы васкуляризации, а также миграции и пролиферации клеток фибробластического и остеобластического дифферонов. В участках расположения жидкой составляющей гематомы процессов регенерации тканей не выявлено., Роботу присвячено вивченню топографо-структурних особливостей фібринових згустків і репаративного процесу упродовж 2–6 діб після перелому кістки з використанням методів сонографії та гістоморфології. Досліджено 35 постраждалих (дорослих і дітей) з діафізарними переломами кінцівок, яким виконували відкрите співставлення відламків. Визначено утворення фібринових згустків на поверхні ушкоджених тканин, які містять значну кількість кровоносних судин: у міжвідламковій зоні, над внутрішньокістковою мієлоїдною тканиною і по периферійній зоні. Сформовані навколо відламків кров’яні фібринові згустки є первинним морфобіологічним субстратом, на основі якого, починаючи з перших діб після травми, відбуваються процеси васкуляризації, а також міграції і проліферації клітин фібробластичного та остеобластичного диферонів. У ділянках розташування рідкої складової гематоми процесів регенерації тканин не виявлено.